Налог на ветер

На Сорочинской ярмарке к нам подходило несколько человек с одним и тем же вопросом, а иногда и ужасными свидетельствами того, что к их знакомым владельцам ветряков яляются налоговые инспектора и требуют заплатить налоги за пользование природными ресурсами, коим в нашей стране также является и ветер. И что даже, якобы, некоторым владельцам под давлением неопровержимых аргументов этих чиновников, пришлось демонтировать свои ветряки! Что на это сказать? При отсутствии юридической грамотности вкупе с полным отсутствием желания отстативать свои права у наших граждан с их слепой верой во всезнание и всемогущество контролирующих органов, в нашей стране  возможно все, что угодно. Чтобы закрыть этот вопрос раз и навсегда, мы обратились к квалифицированному юристу, который по нашему запросу проработал тему “налога на ветер” юридически, с позиции действующего законодательства. Вот его комментарий:

Довідка

Щодо плати за використання
енергії вітру та сертифікацію
вітроелектростанцій (ВЕС)

1. Справляння платежів (зборів) за використання енергії вітру.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників визначені Законом України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-XII.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про систему оподаткування» встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України. Розмір та механізм справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію встановлюються Кабінетом Міністрів України разом з Національною комісією регулювання електроенергетики України. Податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають. Зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Це правило не застосовується у випадках зменшення розміру ставок податків, зборів (обов’язкових платежів) або скасування пільг з оподаткування та інших правил, які призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг окремим суб’єктам підприємницької діяльності або фізичним особам. Будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про систему оподаткування» об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про систему оподаткування» в Україні справляються: загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі); місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про систему оподаткування» до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
17) збір до Державного інноваційного фонду;
18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
19) фіксований сільськогосподарський податок;
20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);
22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
26) збір за проведення гастрольних заходів;
27) судовий збір;
28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Податки і збори (обов’язкові платежі), зазначені в пунктах 7, 8, 10, 11, 13, 14 частини першої цієї статті, на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) визначаються в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про систему оподаткування» до місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:
1) збір за припаркування автотранспорту;
2) ринковий збір;
3) збір за видачу ордера на квартиру;
4) курортний збір;
5) збір за участь у бігах на іподромі;
6) збір за виграш на бігах на іподромі;
7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;
8) збір за право використання місцевої символіки;
9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;
10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
11) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
12) збір з власників собак.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних ресурсів загальнодержавного значення належать:
а) територіальні та внутрішні морські води;
б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
в) атмосферне повітря;
г) підземні води;
д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;
е) лісові ресурси державного значення;
є) природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об’єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України “Про тваринний світ” і які перебувають у державній власності, а також об’єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об’єктами загальнодержавного значення;
з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» атмосферне повітря – життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

Вікіпедія дає визначення вітру як потоку повітря. Відповідно до ГОСТ 26883-86 (Авіаційна метеорологія) під вітром розуміється потік повітря, що рухається відносно земної поверхні зі швидкістю більше 0,6 м/с.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2003 р. № 2002 затверджено Механізм справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, відповідно до якого платниками збору є Державне підприємство «Енергоринок» та юридичні особи – виробники електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, та теплової енергії. Відповідно до п. 3 вищезазначеного Механізму об’єктом обчислення збору є:
для Державного підприємства «Енергоринок» – вартість відпущеної електричної енергії без урахування податку на додану вартість;
для юридичних осіб – виробників електричної і теплової енергії – вартість відпущеної електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, зменшена на вартість електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками і малими гідроелектростанціями потужністю до 20 МВт, та теплової енергії без урахування податку на додану вартість.
Юридичні особи – виробники електричної енергії на малих гідроелектростанціях потужністю до 20 МВт спрямовують кошти у розмірі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію на будівництво нових та реконструкцію і модернізацію діючих малих гідроелектростанцій потужністю до 20 МВт.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» когенераційна установка – комплекс обладнання, що працює за способом комбінованого виробництва електричної і теплової енергії або перетворює скидний енергетичний потенціал технологічних процесів в електричну та теплову енергію.

Висновок: чинним законодавством не передбачено справляння яких-небудь платежів (зборів) за використання енергії вітру, у тому числі під час виробництва електричної енергії вітровими електростанціями.

На сьогодні в Україні на законодавчому рівні стимулюється використання альтернативних джерел енергії, до яких, відповідно до Закону України «Про альтернативні джерела енергії», віднесено і енергію вітру як одне із відновлювальних джерел енергії. Прикладом цьому є прийняття Верховною Радою України 01.04.2009 р. ЗУ «Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії». Цим Законом було доповнено Закон України «Про електроенергетику» статтею 171 (Стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії), відповідно до якої величина “зеленого” тарифу встановлюється для кожного суб’єкта господарювання, який виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, за кожним видом альтернативної енергії та для кожного об’єкта електроенергетики. Величина “зеленого” тарифу для суб’єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з енергії вітру, встановлюється на рівні роздрібного тарифу для споживачів другого класу напруги на січень 2009 року, помноженого на коефіцієнт “зеленого” тарифу для електроенергії, виробленої з енергії вітру. Коефіцієнт “зеленого” тарифу для електроенергії, виробленої з використанням альтернативних джерел енергії, встановлюється на рівні:
1,2 – для електроенергії, виробленої з енергії вітру об’єктами електроенергетики, величина встановленої потужності яких не перевищує 600 КВт;
1,4 – для електроенергії, виробленої з енергії вітру об’єктами електроенергетики, величина встановленої потужності яких більша за 600 КВт, але не перевищує 2000 КВт;
2,1 – для електроенергії, виробленої з енергії вітру об’єктами електроенергетики, величина встановленої потужності яких перевищує 2000 КВт.
А останній абзац статті 5 зазначеного Закону викладено в новій редакції, що передбачає оплату електростанціям, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії всієї виробленої ними електричної енергії в повному обсязі у грошовій формі, без застосування будь-яких видів заліків погашення заборгованості із розрахунків за електроенергію.

В свою чергу на регіональному рівні Уряд АР Криму прийняв 25.01.96 р. постанову № 23 «Про розвиток вітроенергетики в Криму», якою надав пільги при виробництві і будівництві вітроелектростанцій.

2. Ліцензування діяльності в електроенергетиці.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування у сфері електроенергетики здійснюється згідно з законом, що регулює відносини у цій сфері.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про електроенергетику» діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії. Ліцензія на здійснення діяльності з виробництва, передачі та постачання електричної енергії видається Національною комісією регулювання електроенергетики України. Ліцензія видається окремо на кожний вид діяльності відповідно до інструкції, умов і правил здійснення окремих видів діяльності, що затверджуються Національною комісією регулювання електроенергетики України. Діяльність з виробництва електричної енергії суб’єктів господарювання без ліцензії дозволяється, якщо величина встановленої потужності чи відпуск електричної енергії менші за показники, визначені в умовах і правилах здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії.

Відповідно до п. 2.1. Умов та правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 08.02.96 р. № 3 ліцензуванню підлягає діяльність суб’єктів підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, які:
мають у своїй власності чи користуванні обладнання встановленої потужності не менше 5 МВт;
мають у своїй власності чи користуванні обладнання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел (крім доменного та коксівного газів) встановленої потужності не менше 10 МВт, або мають намір продажу виробленої електричної енергії зазначеним обладнанням незалежно від встановленої потужності на оптовому ринку електричної енергії України.

3. Сертифікація вітроелектростанцій.

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93 р. № 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову та добровільну.

Відповідно до ст. 14 Декрету КМ України «Про стандартизацію і сертифікацію» державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання – національний орган України з сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, у тому числі затверджує переліки продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, та визначає її запровадження.

Відповідно до ст. 15 Декрету КМ України «Про стандартизацію і сертифікацію» сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації. Обов’язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. № 28 затверджено Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні. У зазначеному Переліку відсутні вітрові електростанції.

17 травня 2001 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 2406-III «Про підтвердження відповідності», який визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.

Відповідно до ст. 4 вищезазначеного Закону до об’єктів підтвердження відповідності відноситься і продукція. Відповідно до ст. 1 вищезазначеного Закону продукція – будь-який виріб, процес чи послуга, що виготовляється, здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про підтвердження відповідності» процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами. Із введенням в дію технічних регламентів центральний орган виконавчої влади з питань оцінки відповідності офіційно публікує перелік національних стандартів, добровільне застосування яких може сприйматись як доказ відповідності продукції вимогам технічних регламентів. Виробник чи постачальник також має право підтвердити відповідність продукції вимогам технічних регламентів іншими, ніж відповідність стандартам, шляхами, передбаченими цими регламентами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про підтвердження відповідності» сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів. За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення призначеного органу з оцінки відповідності заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності.

З питанням про запровадження технічних регламентів щодо підтвердження відповідності вітроелектростанцій слід звертатись із відповідним запитом на адресу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Що стосується чинності постанови КМ України від 15.07.98 р. № 1094 «Про державну експертизу з енергозбереження», то вона є чинною і на сьогодні. Пункт 5 вищезазначеної постанови зобов’язував органи Державної митної служби здійснювати починаючи з 1 січня 1999 р. митне оформлення продукції за наявності позитивного висновку експертизи з енергозбереження документації на придбані енергоємну техніку, технології та матеріали відповідно до переліку, що затверджується Державним комітетом з енергозбереження. Однак постановою КМ України від 21.05.2009 р. № 493 п. 5 постанови № 1094 визнаний таким, що втратив чинність. У зв’язку з втратою чинності п. 5 постанови № 1094 було визнано таким, що втратив чинність і Перелік нової енергоємної техніки, енергоємних матеріалів, на документацію щодо придбання (купівлі) яких Державною інспекцією з енергозбереження видаються документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення. В той же час Перелік об’єктів, які підлягають державній експертизі з енергозбереження, що є додатком до постанови № 1094, залишається в силі і в цьому Переліку зазначена документація на створення нової енергоємної техніки і документація на придбання за імпортом нової енергоємної техніки.

Зі слів прес-секретаря Міністра палива та енергетики Фента Ді (дані із сайту ugmk.info) на сьогодні НКРЕ розробляє регуляторні документи, що стосуються укладення договорів та надання технічних умов для будівництва вітрових електростанцій.
В пресі активно обговорюється тема використання вітроенергетичних та сонячних установок. Звертається увага, що спеціального законодавства про побутове використання вітроенергетичних та сонячних установок в Україні не існує. При цьому виробники вітряків зазвичай пропонують прирівнювати їх до звичайних побутових електроприладів (адже ми використовуємо на тих самих умовах бензинові та дизель-генератори, чи не так?). Також звертається увага, що обладнання обов’язково має бути сертифіковане в Україні і мати висновок про відповідність Системі стандартів з охорони праці (ССТБ). Тому що вітряки зазвичай монтуються на високій опорі, тому необхідно забеспечити захист від удару блискавки (встановити громовідвід). І ще звертається увага, що в Україні заборонений продаж енергії від приватних вітряків та сонячних батарей фізичним та юридичним особам або у загальну мережу, що мали випадки порушення кримінальної справи з цього приводу в Криму та Одесі.

Адвокат О.В.Матвієвський, 01.09.2009 р.

Свідоцтво № 0486 від 14.12.94 р.